(з усіх інших)

1) що заміщає (діє за уповноваженням) (когось); що діє замість іншого

2) непрямий, чужий; не свій

3) що діє на благо інших; що терпить за інших

4) pen. спокутний

5) церк. вікарний, намісницький

6) мед. вікарний; компенсаторний; що заміняє

* * *

1) що заміщає; діючий за уповноваженням (кого-н.); діючий замість іншого; vicarious responsіbіlіty юр. субститутивна відповідальність; vicarious agent уповноважений, довірена особа; vicarious ruler намісник; непрямий, чужий; to feel vicarious pleasure переживати чужу радість; to get а vicarious thrіll from smth. переживати сильні відчуття (від фільму, роману); чужий, не свій; men who lіve by vicarious labour люди, що живуть чужою працею

2) діючий на благо інших; страждаючий за інших; vicarious punіshment покарання за чужу провину; рел. спокутний; vicarious sacrіfіce спокутна жертва; the vicarious sufferіngs of Chrіst страждання Христа для спокутування гріхів

3) церк. вікарний, намісницький

4) біол. вікаруючий ( про вид)

5) фізіол., мед. вікарний, що заміщає, компенсаторний

1) протанцювати довше від інших; перетанцювати всіх

2) танцювати краще від інших

* * *

1) купувати раніше від інших

2) амер. заволодіти державною землею для одержання переважного права на її придбання

3) розм. заволодіти раніше від інших (землею тощо)

* * *

1) купувати або придбати раніше за інших; скуповувати; cл., дiaл. заволодіти державною землею для отримання переважного права на її купівлю; заздалегідь використовувати

2) заволодівати ( чим-небудь) раніше за інших; привласнювати

3) вiйcьк. попереджати, випереджувати; кapт. оголошувати багато взяток

4) заміняти що-небудь

5) cпeц. переривати обслуговування

неуважний; забудькуватий

* * *

ПОЯСНЕННЯ НАУКОВЕ - 1) Розкриття сутності предметів і явищ об'єктивного світу шляхом з'ясування причин виникнення та існування явищ, знаходження законів їхнього розвитку чи функціювання, виявлення механізму дії тощо. П. н. у цьому розумінні слід відрізняти від опису наукового, який виявляє і фіксує зовнішні властивості предметів і явищ. 2) Одне з основних і безпосередніх завдань наукового пізнання. Залежно від переважного використання тих або інших компонентів наукові теорії розрізняють П. н. на основі законів (номологічне пояснення) і на основі моделей (модельне пояснення). Відповідно до характеру відображуваних закономірностей номологічні пояснення можуть бути динамічними, статистичними, телеологічними та ін. Залежно від залучених методів розрізняють також змістові (наочні, якісні) й формальні (логічні, математичні та ін.) різновиди П.н. Розрізнення об'єктів предметних галузей зумовлює специфіку філософських, соціологічних, фізичних, біологічних та інших видів П.н. Використання певних засобів і методів дозволяє дати пояснення досліджуваного об'єкта в контексті його сутнісних структурних, функціональних, причинних, генетичних та інших зв'язків, що є також підставою для виділення структурних, причинних та інших форм П.н.

ПРИВАТНІСТЬ ( від лат. privatus - той, що знаходиться у приватній власності, особистий, а також приватна особа - тобто така, що не займає державної посади) - один із доконечних принципів і критеріїв свободи; прояв індивідуалізації як вектора і закономірності соціально-культурного і цивілізаційного розвитку. П. в усіх сферах життя є підставою, формою і наслідком здобуття окремою людиною реальних можливостей існувати автономно, мати та оберігати свій суверенітет у царині прийняття рішень, формування і реалізації "Я-концепції" і власного життєвого проекту. Визнання П. ґрунтується на припущенні, що можуть (повинні) існувати інтереси, властиві окремому індивідові, які збігаються з інтересами інших індивідів (або спільнот). Наявність такого приватного інтересу спонукає людину до виокремлення із загалу, самореалізації і самоствердження. П. передбачає свідоме протистояння будьяким намаганням втрутитися ззовні і звузити (або звести нанівець) сферу індивідуальної свободи, позбавити особистість самої можливості вибору. Передумовою та осердям П. як важливої чесноти громадянського суспільства є особистісна гідність, визнання і повага особистістю гідності в собі та в інших. Значущість П. полягає в тому, що її наявність створює можливість для максимального розширення індивідуального простору свободи, вибору тих чи інших параметрів особистісної ідентичності поза будь-яким тиском. Потяг до П. (так само, як і потяг до спілкування, визнання іншими) вкорінений у самій "природі" людини, у її намаганні виокремитися з юрби, усамітнитися, залишитися осторонь зі своїми турботами і пристрастями. П. утворює потенційну можливість, що її завжди можна без перешкод використати (на відміну від самотності й покинутості). П. може тлумачитись як елемент і докорінна вимога індивідуалізму (в цьому розумінні П. протистоїть загальності і колективізму), але може набувати і самодостатності, виступаючи характеристикою будь-якого типу соціальності (той чи той рівень П. властивий абсолютній більшості відомих культур, через що його не можна тлумачити як надбання винятково західної культури). Первинні кроки до П. було зроблено вже за доби виникнення перших цивілізацій, коли з'явилася можливість відокремленого від інших існування у просторі (простір власної домівки), втаємничення тілесного (зокрема сексуального) життя, кристалізації феномена сорому тощо. П. поступово стверджує себе у тенденціях секуляризації свідомості і правового затвердження віротерпимості, прав і свобод людини. Серед важливих чинників, які сприяли становленню П. та її доктринальному оформленню, було виникнення ін-ту приватної власності та її правове закріплення, формування приватного права, поява і поширення статусу правосуб'єктності, обґрунтування демократичних концепцій громадянськості і ліберальних ідеологем свободи та ін В. ідповідно, намагання поставити суспільство під тотальний контроль (напр., задля реалізації якихось всеохоплюючих соціальних експериментів) завжди передбачали наступ на П., її обмеження, а то й зведення нанівець як джерела непередбачуваності і прояву свободи. Наявність П. дозволяє зберігати плідну множинність способів і стилів існування, протистоїть намаганням уніфікувати соціальне життя, позбавити його необхідної невичерпності і варіабельності (в т.ч. у формі мутацій і девіацій, маргінальних субкультур і ексцентричного "непотребу"). Негативний вимір П. проявляється у самоусуненні людини від участі у громадянських справах, втраті інтересу до громадянського життя (абсентизм), байдужому та споживацькому існуванні осторонь суспільства. Абсолютизована П. призводить до корупції, ерозії чеснот громадянськості і демократії, до егоїстичного аутизму (коли людина зосереджується на власній домівці, "здоровому способі життя", уникаючи будь-яких перевантажень і ризиків, що супроводжують активне громадянське життя). Експансія бюрократії в усі сфери життя, практика використання сучасних засобів стеження за поведінкою людини (у супермаркетах, готелях, офісах тощо) несуть загрозу виникнення нових форм тоталітаризму, що спонукає до свідомого й послідовного обстоювання цінності П.

ЦІННІСТЬ - термін, що позначає належне та бажане, на відміну від реального, дійсного. Першим кроком до розуміння природи Ц. було усвідомлення того, що з'ясування поняття реальності та істини не дає відповіді на питання - що таке Ц. Істина відповідає на питання - якою є реальність, Ц. відповідає на питання - що є, бажаним або яким щось повинно бути В. ідкриття неможливості вивести Ц. з опису того, що існує (і навпаки), належить англ. філософу Г'юму і стало відомим під назвою "закон Г'юма". Ця різниця між істиною і Ц. набула статусу як проблеми "фактичного - ціннісного". У філософії XX ст. робилися і робляться спроби подолати прірву, яка роз'єднує світ емпіричної реальності і світ Ц. Деякі із сучасних філософів не схильні вважати, що ця прірва є абсолютною. До кінця XIX ст. Ц. розглядали в контексті метафізики, теології або епістемології - тобто природа Ц. не вважалась особливою, а тому філософи не потребували особливого терміна для позначення Ц. XX ст. успадкувало дві основні групи концепцій стосовно пояснення природи Ц. - об'єктивістську та суб'єктивістську Л. інію об'єктивістського розуміння Ц. започаткував Платон: він розумів ідею добра як таку, що в принципі не відрізняється від інших ідей, а, отже, не відрізняється і від істини; винятковість цієї ідеї полягала в тому, що, з погляду Платона, вона увінчує ієрархію всіх інших ідей. У середньовічній томістській теології Ц. вважалися ідеями, які Бог привніс у світ внаслідок акту творення світу та через явлення Христа - зокрема через Божий Заповіт. На противагу античній та середньовічній філософії, в новочасній філософії утвердилося переважно суб'єктивістське розуміння Ц.: у відповідності з цим поглядом Ц. належать до психічних об'єктів - їх джерелом є наші бажання, інтереси, почуття, ставлення. Ця лінія розуміння природи Ц. включає цілу низку видатних філософів Нового часу та поч. XX ст.: Гоббс, Спіноза, Ляйбніц, філософи-утилітаристи, Майнонг, Перрі, логічні позитивісти (Рассел,Айєр), Стівенсон. Усі ці філософи запропонували дещо відмінні варіанти суб'єктивістського розуміння Ц.: джерелом Ц. є бажання і задоволення (утилітаристи), інтереси (Перрі); Ц. є прихованими веліннями або командами (Рассел), джерелом Ц. є почуття (т. зв. емотивізм - Айєр, Стівенсон). До суб'єктивістського розуміння Ц. схилялися також прихильники прагматизму: серед них особливо важливий внесок у теорію Ц. зробив Дьюї. Суб'єктивістська концепція Ц. містить в собі загрозу релятивізму та нігілізму. Початки об'єктивістського розуміння Ц. знаходять у нім. філософа Лотце, а у XX ст. найвідомішими його речниками є Шелер та Гартман А. ле передусім критика емпіричного реалізму, позитивізму та психологізму з боку Гуссерля значною мірою підважила переконливість суб'єктивістської концепції цінностей. Це стало підставою для розвитку об'єктивістської концепції Ц., найвідомішим речником якої на засадах феноменологічного підходу став Шелер В. ін виходив з того, що послідовна теорія Ц. може бути тільки апріорною: бо на основі того, що люди цінують, не можна обґрунтувати, що ж варте поцінування (люди часто цінують те, що не варте поцінування). Але крайня форма інтуїтивізму та апріоризму, і яку маємо в Шелера, на сьогодні зазнала серйозної критики. У філософії кін. XX ст. суперечка двох названих підходів до проблеми Ц. існує у вигляді певних тенденцій. Більшість сучасних філософів у поясненні природи Ц. прагнуть поєднати позитивні елементи обох підходів - як суб'єктивістського, так і об'єктивістського. Ц., за висловом Фрондізі, є результатом напруги між об'єктивним та суб'єктивним. Ця складність цінностей, поєднання в них різнорідних елементів спонукала Фрондізі пояснювати природу Ц. на основі поняття гештальту. Пояснюючи природу Ц., наголошують на різниці між Ц. та її носієм. Носій Ц. - це деяка основа, яка "тримає" на собі Ц., або субстрат, в якому вона втілена. Носієм Ц. може бути не тільки щось матеріальне (скажімо, тканина і фарби у живопису), а також психіка чи інтелект (напр., почуття краси, любові, ідеї, поняття, розуміння). Поняття добра, справедливості, законності і т. д. є ціннісно навантаженими ідеями або поняттями, носієм Ц. у даному разі є розум, інтелект. Переважно Ц. поділяють на дві великі групи: "нижчі", або "матеріальні" Ц. (те, що задовольняє біологічні потреби) і вищі, або духовні Ц. Цьому поділу відповідає поділ на інструментальні або зовнішні Ц. (ті, що є засобом для утвердження інших Ц.) і самодостатні або, інакше, внутрішні Ц. Духовні Ц. є переважно внутрішніми, самодостатніми. Інструментальні (зовнішні) Ц. є засобами для утвердження інших Ц. Самодостатні Ц. володіють більшою мірою ознаками об'єктивних Ц.: їхнє буття як Ц. не залежить від того, цінуємо ми їх чи ні - від яких іде "заклик" шанувати та захищати їх; якщо не чують цього заклику, то наслідком цього є духовна деградація людей. За змістом духовні Ц. поділяють на релігійні, моральні, естетичні, політичні, правові та ін. Відповідно говорять про моральний, політичний та правовий нігілізм. Існує також поділ Ц. на індивідуальні, колективні (партикулярні) та універсальні. Універсальні або, інакше, вселюдські Ц. - це ті, що прийняті (чи мають перспективу бути прийнятими) різними народами, культурами, націями, цивілізаціями (напр., права людини). Ц. партикулярні - це Ц. даного суспільства, самобутньої культури, нації, цивілізації. Зрозуміло, що універсальні Ц. існують як включені в контекст кожної із культур, націй чи цивілізацій. Однією із проблем є дослідження співвідношення та взаємопов'язаності між різними Ц. Ц. містять у собі спонукальний складник. Отож саме тому вони відіграють важливу роль у перетворенні реальності, що виконують роль підстави для дії: спрямовуючи індивідуальну і колективну дії, вони забезпечують граничні (останні) підстави для дії та діяльності. Ц. відіграють провідну роль в об'єднанні індивідів для спільних, колективних дій; є важливими у забезпеченні основи для єднання людей у нації, цивілізації чи навіть людства, оскільки це передбачає наявність деяких базових спільних Ц.

ек. ефект масштабу; економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва; економія за рахунок масштабу

організація виробництва, за якої середні витрати (average costs) на одиницю продукції зменшуються за рахунок збільшення обсягу виробництва (output) і масштабу підприємства (business¹) або галузі промисловості (industry¹); ♦ з ефектом масштабу зменшуються витрати на одиницю продукції, що зменшує ціну (price) продукту (product) і забезпечує конкурентну перевагу (competitive advantage) серед постачальників того ж продукту

═════════■═════════

crucial economies of scale вирішальна перевага, пов'язана з більшим обсягом виробництва; external economies of scale зовнішня економія за рахунок збільшення обсягу виробництва • зовнішній ефект масштабу • економія, зумовлена ростом сфери діяльності групи підприємств і зниженням витрат на кожному окремому підприємстві; external pecuniary economies of scale економія, зумовлена зниженням цін внаслідок збільшення обсягів виробництва на інших підприємствах і в галузях; external technological economies of scale економія, зумовлена удосконаленням техніки і якості виробничих ресурсів для збільшення обсягів виробництва на інших підприємствах і в інших галузях; internal economies of scale внутрішня економія за рахунок збільшення обсягів виробництва • внутрішній ефект збільшення обсягів • економія, зумовлена ростом обсягів діяльності даного підприємства; long-run economies of scale довгострокова економія, зумовлена збільшенням обсягів виробництва

economies of scale: diseconomies of scale

* * *

1) неуважний (до інших); що не зважає на інших

2) нерозсудливий, необдуманий, необачний, нерозважливий

3) неделікатний, нечемний

* * *

1) неуважний ( до інших)

2) необдуманий, необачний; непродуманий

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СИСТЕМИ АКСІОМ - властивість, що характеризує відношення між аксіомами в певній системі аксіом. Незалежною називають таку аксіому, яка логічно не виводиться за правилами виводу, прийнятими в даній системі, з інших аксіом. Якщо у системі жодна з аксіом не виводиться з усіх інших, то незалежною називають і саму систему аксіом. Коли якась аксіома виводиться з інших, її можна вилучати з системи аксіом без скорочення множини висловлювань, істинність яких має доводитися. Н.с.а. є їхньою важливою ознакою. В окремих випадках вона дає змогу, не породжуючи суперечностей, замінити незалежну аксіому на її заперечення і створити істотно нову наукову теорію Н. апр., заміна аксіоми про паралельність прямих у геометрії Евкліда на її заперечення привела до створення Лобачевським принципово нової геометрії.

Туптало, Данило Савович (св. Димитрій, митрополит Ростовський) (1651, Макарів, Київщина - 1709) - укр. церковний діяч та мислитель, канонізований у 1757 р. Як мислитель розвивав традиційне для укр. філософської культури вчення про двонатурність людини, намагався в межах теології розв'язати проблему структури діяльності людини в єдності її пізнавальних та вчинкових функцій. Переображення має у Т. не гностичний, а етичний характер і здійснюється як наслідування Христу в земному житті, в т.ч. через активну діяльність людини в суспільстві. Головною чеснотою християнина вважав любов, яка, на відміну від інших традиційних чеснот християнства - віри та надії, є не пізнавальною орієнтацією чи станом душі людини, а її діяльним виразом. Любов як принцип діяльності є, за Т., головним способом відношення людини до Бога та інших людей; спасіння є результатом любові, що свідомо здійснюється людиною у земному житті. Пропонував зробити християнську етику основою суспільної моральності, переосмислити значення Церкви у житті людини та суспільства, переорієнтувати діяльність священнослужителя з переважно літургічної на служіння людині, опікування її Станом та проблемами. Церкву розумів не тільки як форму містичного єднання людей, а як суспільну інституцію, однією з функцій якої є соціальне служіння та відповідальність за моральний стан суспільства. Створив оригінальну просвітницьку модель державного управління, де державою править просвічений монарх на основі християнської етики, а духовенство виконує роль просвітителів суспільства та морального судді.

[br]

Осн. тв.: "Димитрій, митрополит Ростовський/Книга житій святих". У 4 ч. (1695 - 1716); "Димитрій, митрополит Ростовський/Зібрання різних повчальних слів та інших творів". У 6 т. (1786).

1) виготовлення, вироблення; фабрикація

2) виготовляти, виробляти; фабрикувати

•

- manufacture a bomb